Анастасія

Анастасія родом із села Верхньокам’янське на Донеччині. До війни її життя було сповнене тепла й радості: вона мала дружну повну сім’ю, мріяла та будувала плани на майбутнє. Але війна все змінила. Родина була змушена залишити домівку, а згодом Анастасія втратила найдорожче – свого батька. Пізніше війна стерла з лиця землі не лише їхній дім, а й усе, що було рідним і дорогим.

Зараз Анастасія живе з мамою в Полтаві. Вони тримаються одне за одного і вчаться будувати життя заново. Попри біль та втрати, дівчина зберігає пам’ять, любов і віру в мирне майбутнє.

За словами Анастасії, БФ «Діти Героїв» став для її сім’ї ковтком свіжого повітря у складний час. Він надавав усе необхідне: від продуктів, засобів гігієни та матеріальної допомоги (одягу, телефонів, ноутбука, ліжок) до психологічної підтримки. Для Анастасії особливо важливими стали безкоштовні курси англійської мови та поїздка до Хорватії – перша подорож за кордон, яка була давньою мрією.

«Війна докорінно змінила моє життя. Те, що раніше здавалося простим і звичним, тепер стало чимось недосяжним. Я рано зіткнулася із втратою й болем, які залишили глибокий слід у душі. Водночас війна навчила мене бути сильнішою, брати відповідальність і дорослішати швидше, ніж хотілося», – каже Анастасія.

Дівчина завжди була близька зі своїм татом. Для неї він залишиться прикладом сили, любові й підтримки. «Він умів надихати, вселяти впевненість і дарувати тепло. Ніщо не може заповнити цю порожнечу, але пам’ять про нього завжди житиме у моєму серці», – додає вона.

Сьогодні Анастасія шукає свій шлях. Вона успішно закінчила коледж, здобула найвищий розряд офіціанта та бармена. Зараз взяла рік перерви, щоб попрацювати, набратися досвіду та визначитися, що робити далі. Наступного року планує вступити до університету. Її мрія – подорожувати, і вона готова зробити все, аби цього досягти.

Підтримка Фонду стала для дівчини надзвичайно важливою. Вона дала змогу легше пройти через труднощі, відчути, що є люди, готові підставити плече. Це дало сили не опускати рук і вірити, що попереду – світле майбутнє.

Анастасія ділиться: «Біль від втрати ніколи не зникає повністю, але з часом він перетворюється на тиху пам’ять і любов, яка завжди живе в серці. Важливо дозволяти собі відчувати емоції, не замикатися в собі й шукати підтримку поруч. Я вірю: навіть після найбільшої темряви завжди з’являється промінь світла. А пам’ять про тих, кого ми втратили, потрібно берегти, бо вони продовжують жити в нас».