Анна

Анна з Херсона пережила важкі втрати: під час російської окупації загинули її мама та бабуся. Це був надзвичайно болючий час, адже її молодшому братику тоді було лише два роки. Та поруч завжди був тато, його сила й турбота допомогли дітям вистояти, триматися разом і підтримувати одне одного.

Коли ЗСУ звільнили правий берег від російської окупації, родина виїхала у невідомість й оселилася у Вінницькій області. Тут вони почали нове життя. «До війни ми мали повноцінну сім’ю, мрії, плани. А потім одного ранку прокидаєшся і розумієш, що вже немає ні планів, ні ідей, ні мрій. Тепер ми живемо одним днем, знаючи, що кожен може бути останнім», – ділиться Анна.

Було дуже важко звикати до нового життя далеко від рідного дому, та ще й із маленькою дитиною на руках. Анна два роки залишалася вдома з молодшим братом, поки він не пішов у садочок. Лише у 2024 році, після роботи із психологами та завдяки підтримці рідних, вона наважилася продовжити навчання. Сьогодні Анна опановує спеціальність вихователя й мріє здобути ступінь бакалавра.

За словами Анни, Фонд «Діти Героїв» сам знайшов їхню родину й почав підтримувати продуктами, речами, а також психологічно. Особливу вдячність вона висловлює сімейній помічниці Фонду, яка завжди була на зв’язку, незалежно від часу доби, й щиро цікавилася життям сім’ї.

Навіть попри складні випробування долі, Анна знає: ніколи не можна опускати рук, навіть коли здається, що сил більше немає. Важкі дні та тижні минають, а пам’ять про рідних, яких уже немає поруч, дає відчуття їхньої присутності й підтримки. У кожному з нас є більше сили, ніж ми здогадуємося, і навіть у найтемніші моменти варто пам’ятати: цей період мине, і світло обов’язково повернеться у життя.